Дуже давно вже не навалювалося стільки роботи, що навіть уночі не виходило щось написати.

Декілька ремарок, щоб можна було порівняти через певний час.

1. Відставка Джонсона (здавалося, що він зможе пропетляти) – це наочний приклад умов, у яких працює Міноборони.

Великобританія – найважливіша країна для нас. Об’ємами допомоги та, – що важливіше, – лідерством. Багато всього сталося завдяки не лише інституційному, а й персональному лідерству Джонсона, а також міністру оборони Бену Воллесу.

Воллес – один із небагатьох суб’єктів міністрів оборони, який може реально прокачати якесь питання від ідеї до реалізації із залученням кількох країн.

Глобально на підтримку України ця канитель не повинна вплинути, але вона може позначитися на темпі ухвалення та реалізації важливих рішень у найближчі місяці. Що для нас критично. Гинуть наші люди.

Фахівці вже розібрали кілька сценаріїв врегулювання урядової кризи у Лондоні. Там є більш сприятливі та менш сприятливі для нас. Не вгадаєш. Може виникнути ситуація, що восени і в США, і в Британії будуть політичні бої. Україна займатиме в них якесь місце, але акцент все одно на локальному порядку.

2. Це третя важлива країна за останні тижні, де додалося нервозності та непередбачуваності. Легкий мандраж пов’язаний не стільки з програмами допомоги, скільки з тим, що зараз взагалі за кадром – КУПІВЛЕЮ зброї.

Ми цю тему не педалюємо, але допомоги зброєю для утримання поточних позицій і близько не вистачило б. Українські платники податків через бюджет значною мірою впливають на перебіг війни. Проте сфера настільки делікатна, що гроші вирішують ще далеко не все.

Усі важливі міжнародні контракти обтяжені політикою. А політичні пертурбації – це в кращому разі втрата темпу. Часто – це раптові формальні обмеження. Тож зараз усі, хто працює з програмами імпорту та іншою міжнародкою, дзижчать і вдень, і вночі. Тому що темпо-ритміка – це наше все зараз.

3. Чому це важливо – непрямі підказки даються на щотижневих брифінгах Міноборони, ЗСУ та представників інших сил оборони. Позначаються основні цифри за тиждень щодо броників, шоломів, форми, взуття. За іншими позиціями ситуація подібна.

Суть у тому, що в березні-квітні Міноборони почало контрактувати гігантські обсяги всього. Різне добро надходить із трьох джерел – іноземна матеріально-технічна допомога (малопередбачувано, питання переговорів), від українських виробників та від імпорту. Наголос було зроблено на те, щоб забезпечити гарантовані поставки з джерел, які ми самі оплачуємо та можемо контролювати. А МТД (міжнародна технічна допомога) посилюється.

За рахунок цієї тактики в травні Сили логістики ЗСУ вже мали щоденний вогнетривкий запас шоломів і броників з розрахунку приблизно на 2 бригади. Зараз щодо індивідуальної броні запас міцності вже в 3-4 рази вищий, що дає можливість маневру. Тобто, насичення бронею відбулося, до кінця року ритм поставок збережеться (бо є зношування, потрібен резерв тощо), але зміниться структура: зросте частка українських виробників, які зараз розганяються.

Через пару тижнів буде приглушена гострота з раціями (замовлені давно, тисячі штук, питання логістики) та інших важливих позицій.

За літньою формою (мої суб’єктивні відчуття) пожежа має вщухнути до кінця липня. Багато залежатиме від поставок у найближчі 2-3 тижні. Нагадаю, позаминулого тижня було поставлено 30К форми, за минулий 23,7К. Тобто, середній темп зараз – на “близько бригади” на добу. Якщо приїде все планове, то буде стрибок.

Зимова форма також відшивається, вже десятки тисяч комплектів поставлено. Темп зростає.

Для розуміння контексту того, що відбувається у забезпеченні, перегляньте, наприклад, інтерв’ю Сергія Притули Олегу Базару. Там чітко йдеться про співвідношення обсягів, з якими працюють волонтери та МО. І де ґрунт для синергії. Знову повторюю, що всі основні фонди працюють у контакті з Міноборони. Волонтери рятують за рахунок швидкості та гнучкості, Міноборони поступово закриває масштаби.

Ситуація з байракторами це дуже наочно висвітлила: Міноборони вже поставило десятки машин та законтрактувало на найближчі місяці ще десятки. Це питання не грошей, а виробничих потужностей. Так само зараз починають десятками приходити у війська українські дрони, які були законтрактовані навесні.

Тому критично витримати ритм. Щоб ніде не було провисання, ситуація поступово вирівнювалася. Ритм дає можливість накопичувати ресурси. Контрнаступ неможливий без накопичення ресурсів.

Вузьке місце, яке маячить на горизонті, – це відсутність грошей у країни. Пріоритетом була і залишиться зброя. Решта може бути підданою оптимізації, скороченням і т.п. Це реальність, тут не повинно бути ілюзій.

4. Потік зброї йде паралельно із забезпеченням різними речами, паливом, їжею, харчуванням тощо. Орієнтовний обсяг на липень зрозумілий. Це дає певне відчуття, які можливості матиме ЗСУ.

На підставі всього цього можу обережно поділитися суб’єктивними прогнозами.

На фронті все дуже складно. Моя особиста перекличка по периметру вказує – місцями вкрай важко. Проте ознак обвалу немає, грубо передавити у росіян не виходить.

Обсяг та характеристики зброї, яку вдалося отримати, вже такі, що вона починає потихеньку балансувати ситуацію. Хаймарси вже навели шереху. Їх мало, але йде кропітка робота, щоб побільшало.

Якщо за місяць прийде все, що повинно, до паритету ще буде величезна дистанція, у росіян все одно буде помітна перевага. Але в нас з’явиться можливість проектувати силу.

Враховуючи, що окупантам доводиться утримувати території, де населення нелояльне, і трохи намагається потикати в “визволителів” ножем, навіть за номінальної чисельної переваги росіяни будуть скуті.

Звідси істеричні заяви Путіна, що “ми ще серйозно не розпочинали”. Звідси підготовка економіки РФ до тотального переходу на військові рейки. Звідси жорсткий тиск на пюрера, щоб він вліз у війну та порушив нам логістику. Їм потрібна мобілізація всіх ресурсів.

Росіянам кров з носу необхідно у найближчі півтора місяці передавити масою. Економічно вони міцніші, ніж ми. Людей та зброї у них більше. Але для них також гостро стоїть питання темпу та ритму війни. Вони заважають нам, ми намагаємося перешкодити їм, загальмувати їх.

Людей треба навчити, провести злагодження, зброю підняти зі зберігання, доставити з Далекого Сходу тощо.

Тобто зараз війна переходить на рівень протистояння організацій на тлі (не) збігу змінних і складної перспективи з грошима. Співпвде так, що в нас буде значна кількість хаймарсів, а ворог ще не встигне розгорнути війська для нової фази – це одне. Якщо росіяни встигнуть набрати сили – це інше.

Намагайтеся оцінити все в комплексі, тоді буде менше шарахань. Не треба буде панікувати від кожної чутки “завтра нападе білорусь”.

Якісь магічні події ситуацію в жодну, в іншу сторону глобально не гойдають. Поки що. Витрачайте душевні сили задля формування особистого запасу міцності, як мінімум – емоційної.

Бережіть себе та близьких, наскільки це зараз можливо.

Олексій Копитько,

радник міністра оборони України,

екс-керівник Інформаційно-аналітичного центру національної безпеки України

ДЖЕРЕЛО