Сергій Шойгу наказав наростити наступальні дії в усіх напрямках. Дмитро Медведєв погрожував Україні «судним днем». Путін хоче окупувати всю Харківську область та Харків.

Власне, на такій ноті завершився в окупантів минулий тиждень. Накази, укази, наміри та погрози.

Давайте розберемося, чого вони варті і що собою являють.

Протягом досить довгого часу я регулярно наголошую, що російські окупанти мають серйозні проблеми з компенсацією втрат в Україні та гострий брак людського ресурсу. Тим часом бої тривають, наступ проводиться, а командувачі окупантів ще й погрожують його наростити.

Помиляюся? Ні.

Щодо наступу. На сьогоднішній день лінія фронту зіткнення ЗСУ та російських окупаційних військ (РОВ) становить майже 2 тис кілометрів. Яким фронтом вони можуть здійснювати наступ? Це менше, ніж 30 км.

РОВ здійснюють подобу – саме подобу наступальних дій у трикутнику Слов’янськ-Сіверск-Бахмут. Причому, як бачимо, ннаступом у прямому сенсі слова це назвати складно. Повзуче просування, яке приносило їм успіх насамперед за рахунок кількісної переваги.

Справа в тому, що на Донбаському плацдармі росіяни сконцентрували в одній локації наразі найбільшу групу підрозділів не лише за весь період повномасштабного вторгнення в Україну, а й загалом за всю історію сучасних конфліктів та воєн. У жодному конфлікті та війні сучасності не було зосереджено водночас стільки сил та засобів в одній локації.

Крім того, в районі Ізюму, у напрямку до Слов’янська зосереджена так само одночасно в одній локації найбільша група бронетанкових підрозділів за всю сучасну історію воєн та конфліктів.

Тобто, грубо кажучи, одночасно два рекорди на одному плацдармі і… І що?

І нічого.

Не дивлячись на всі ці розклади та рекорди, РОВ не здатні ефективно використовувати свою групу військ і наступати не те, щоби широким фронтом, а навіть вузьким. Більше того, вони зазнають важко поповнюваних, критичних втрат.

Наприклад, у червні на території України перебувало 108 батальйонно-тактичних груп РОВ. Станом на середину липня їх уже 96 БТГр. Тобто за місяць РОВ вивели 12 БТГр для відновлення боєздатності через втрати. На сьогодні, на відновленні боєздатності перебувають 23 БТГр. Тобто 11 БТГр до виведення нинішніх 12 БТГр так і не змогли відновити боєздатність?

Це ще не все. Набагато цікавіше те, що за час війни в Україні у РОВ повністю зникли 16 БТГр. Їх більше немає! Від слова зовсім. І поновити їх не можуть. Від слова – ніяк.

У травні російське командування ухвалило рішення про створення нового армійського корпусу. Його формування було розпочато наприкінці травня на початку червня у Західному ВО у Муліному. Для його технічного забезпечення спішно було знято зі зберігання зі складів та центрів забезпечення мобілізаційного розгортання близько 700 одиниць військової техніки.

Але, якщо з технікою все йшло гладко, то з охочими поповнити лави нового АК було все криво. Тоді, було вирішено, у зв’язку з проблемами щодо комплектації корпусу особовим складом, сформувати його в основному за рахунок найманців, у тому числі зі складу приватних військових кампаній.

Але й за такого сценарію був жорсткий недобір. У зв’язку з цим у середині липня в низці вищих військових навчальних закладів Росії було скорочено навчальний процес для майбутніх офіцерів, а також скорочено/прискорено залікову сесію, а для придатного до служби професорсько-викладацького складу було перенесено планові відпустки за поточний рік з подальшою їх відправкою до Муліно для надання допомоги у підготовці підрозділів.

Ще один дуже показовий момент.

Командування РОВ істерично побоюється контрнаступу ЗСУ у Херсонській області. З цією метою вони женуть на південь України ешелони з технікою, нарощують потенціал ешелонованого ППО, створюють хибні цілі у вигляді КП та ПУ, а також переносять склади подалі від лінії фронту. Але при цьому з території Росії транзитом через ТОТ Криму не перекидається в потрібній кількості особовий склад, щоб компенсувати втрати.

У тимчасово окуповану Херсонську область здебільшого перекидають підрозділи з… ТОТ Запорізької області! Тобто використовують потенціал ресурсу РОВ на окупованих територіях, а не «безмежної» російської армії в Росії?

Примітно, що на деяких напрямках у Запорізькій області на лінії зіткнення присутні підрозділи РОВ чисельністю взвод/батарея. Тобто, послаблюють потенціал в одній галузі для посилення оборонного, саме оборонного, але ніяк не наступального, в іншій?

Окремо поговоримо про Харківський плацдарм.

На початку липня росіяни вивели о/с, в/т та б/к з В/Ч 34667 у селі Аллакурті під Мурманськом, що за 60 км від фінського кордону. Практично всю 80 ОМСБР перекинули в Микільське, Білгородської обл. Це зумовлено тим, що ресурсу 138-ї МСБР, яка борсається в районі Салтовів, що Верхнього, що Старого, не вистачає для прориву оборони ЗСУ.

У російського командування серйозні побоювання щодо логістичної артерії Вовчанськ-Великий Бурлук-Куп’янськ-Ізюм. Вони побоюються як контрнаступу ЗСУ у напрямку одного з цих н.п. так і їх обстрілу високоточною зброєю.

Основне завдання для окупантів зараз – створення буфера безпеки для цієї артерії шляхом закріплення на північ, північний схід та схід від Харкова, а також, за можливістю, розширення зони контролю.

У короткостроковій перспективі це їм, можливо, вдасться, у середньостроковій – ні.

Крах системи управління та системи забезпечення передових підрозділів, логістика та нестача ресурсу для компенсації втрат поставить крапку у цьому плані і не лише на Харківському плацдармі.

Окремо нагадаю лютий, коли на Харків висунулась найбільш боєздатна та забезпечена частина російських підрозділів і фактично була розгромлена на підході до міста. В результаті, РОВ змушені були обминати місто, яке розраховували окупувати не те, щоб за 48 чи 24 години, а за лічені години!

Сьогодні вони цього потенціалу й близько не мають. Яка окупація Харкова? Яка окупація області?

Словоблуддя Шойгу, Путіна, Медведєва та інших у Росії стає дедалі більше неадекватним. А все тому, що окупанти у конвульсіях. У конвульсіях від усвідомлення не тільки безпорадності, а й безвиході.

Олександр Коваленко

ДЖЕРЕЛО