З початком війни в Україні, в тіні  розігрується нестерпна трагедія: жорстоке викрадення росією тисяч українських дітей.

Вирвані з домівок, розлучені з родинами в хаосі бомбардувань; більше, ніж 19500 дітей зникли в надрах холодної і нещадної системи. Цих маленьких вразливих істот перетворюють на пішаків у політичній грі, цинічній і жорстокій. Це не лише порушення міжнародного права, це злочин проти людяності, вбивство особистості і майбутнього.

Розбиті душі, вкрадене дитинство.

Вирвані з корінням, позбавлені мови і пам’яті, ці діти кинуті в жорстокий процес русифікації.

Деякі зачинені в дитячих будинках, інші передані в російські сімʼї, що виховують їх так, наче України ніколи і не існувало. Їх вчать заперечувати своє походження, ненавидіти те, ким вони були. Тих, хто наважується на спогади, карають, розчавлюють під тягарем невпинної пропаганди. Що ще гірше, з хлопчиків готують майбутніх кремлівських солдат, людську зброю, виліплену з дитячих років і змушену служити не своїй  справі.

Ще одна загроза: розмови Трампа з путіним.

Тоді, коли світ повинен робити все можливе, щоб врятувати українських дітей, зʼявляється тривожна тінь: таємні переговори між Дональдом Трампом і володимиром путіним.

Попри відчайдушні благання України і її союзників, ці переговори можуть назавжди поховати надію, що українські діти колись возз’єднаються зі своїми родинами.

Мовчання  деяких західних держав робить їх співучасниками і прирікає дітей на забуття, залишаючи їх у вимушеному вигнанні, яке можливо, триватиме все їхнє життя.

Актуальність морально-гуманітарного резонансу:  кожна секунда, що минає, є ударом по невинних душах цих дітей. Вони плачуть наодинці, у незнайомих кімнатах, гадаючи, чи побачать колись знову мамину посмішку чи ще почують колись заспокійливий голос батька?

Нічого не станеться  без негайної масової мобілізації всіх сил.

Світ має заступитися за них. Необхідно посилити дипломатичний тиск, посилити санкції проти росії, організувати акції порятунку цих дітей. Якщо ми заплющуватимемо на це очі, якщо ми дозволимо бюрократії і політиці вплинути на процес їх порятунку, тоді ми самі станемо співучасниками огидного злочину.

Час йде. Кожна врятована дитина – це перемога над несправедливістю.

А кожен день, що проходить без дій, є засудженням дітей  на страждання і забуття.

Ерік Гозлан – директор Міжнародної ради з питань дипломатії та діалогу