8 лютого 2024-го Олександр Сирський став новим Головнокомандувачем ЗСУ, замінивши на посаді Валерія Залужного. Кілька років він очолював Сухопутні війська, має досвід успішних військових операцій під Києвом та на Харківщині. Проте, його критикували за те, що під час оборони Бахмута він тривалий час не відводив військових, навіть коли росіяни окупували більшу частину міста. Сирському також згадували російське походження і навчання у Москві. Ми звернулися по коментарі до тих, хто служив, працював та воював з ним — і склали якомога ширший портрет Головнокомандувача.

Першим викликом для Сирського на новій посаді стала оборона Авдіївки. Довкола міста замикалося кільце. Частина військових не вірила, що новий головнокомандувач ухвалить рішення вийти з міста. 17 лютого Сирський повідомив, що Сили оборони все ж вийшли з Авдіївки. Та навіть після цього його звинувачували у затягуванні часу.

“Треба було раніше виходити. А ситуація була така, що всіх, кого могли, кинули фактично в одну лінію, і звісно, що ні про яке злагодження не йшлося”, — розповів нам командир однієї з бригад.

Ситуацію в Авдіївці порівнювали з обороною Бахмута взимку та навесні 2023-го. Саме тоді став поширеним термін “м’ясні штурми”, коли російські командири хвиля за хвилею відправляли в бій непідготовлених бійців без прикриття і важкої техніки. Оборона Бахмута тривала десять місяців — українські військові трималися ледь не за кожну вулицю.

У розтягнутому в часі відході з міста та у втратах тоді звинувачували Сирського, оскільки саме він керував обороною Бахмута.

“Натівські генерали, коли планують операцію, закладають відсоток втрат, включно із загиблими та пораненими, — говорить ексміністр оборони Олексій Резніков. — Нам, цивільним, це важко сприйняти. Щобільше — несправедливо критикувати одного командувача. Серйозні операції, зокрема цей напрям, були погоджені Ставкою верховного головнокомандувача”.

Одна з переможних битв, яку спланував Сирський — бої за Харківщину у 2022-му. Пізніше він визнав, що під час операції планували звільнити на дві тисячі квадратних кілометрів менше. Однак замість того, щоб перейти в оборону, Сирський вирішив рухатися далі, в бік Сватового і Кремінної.

“Він переконав військово-політичне керівництво, що, не маючи великих резервів, за допомогою військових хитрощів і неготовності ворога сприймати, що ми можемо десь наступати, можна досягнути каскадного обвалу їхнього фронту”, — говорить Сергій Череватий, який тоді працював над стратегічними комунікаціями Сухопутних військ України.

“Коли ми дійшли до кордону, я отримав наказ рухатися до Куп’янська. Коли дійшли до Куп’янська, отримали наказ рухатися в бік Луганської області. Ми пройшли три лінії оборони біля річки Оскіл. Її береги всіяні загиблими з моєї бригади. Але ніхто не скаже, що ця битва була марною”, — говорить один з командирів бригади, що звільняла Харківщину.

На початку повномасштабного вторгнення Сирський керував обороною Київщини. Він розробив два кола оборони столиці, поділив Київ і область на сектори, розповідає Ілля Євлаш, який тоді працював у комунікаційній команді Сирського.

“Під час оборони Києва ми з ним бачилися майже щодня, — пригадує Олексій Резніков. — У тому числі виїжджали на позиції на броварському напрямку, на лютіжському, на Мощун і я бачив, як він спілкується з командою. Він дуже рішучий. Йому притаманна позиція без особливого дипломатизму”.

“Ми з командою до нього прийшли на другий тиждень вторгнення і сказали, що треба знімати фільм про битву за Київ. Він на мене подивився і каже — що це? Я сказав: повірте, треба, бо потім виявиться, що не ви Київ відбили, а якісь інші прізвища замайорять. І він дав добро”, — згадує Сергій Череватий.

“Пунктуальність”, “жорсткість”, “самодисципліна”, “готовність до дії” — слова, якими найчастіше описували Сирського його знайомі, які знали його ще до повномасштабного вторгнення. Люди, які з ним служать багато років, називають Сирського пронатівським, прогресивним генералом.

“Ми разом брали участь у виході з Дебальцевого у 2015 році, — розповідає один із комбригів. — Сирський тоді сам виїжджав до Дебальцевого. Він спланував операцію, за допомогою якої нам вдалося вивести наших людей”.

“Я побачив Сирського вперше з 2017 року під час боїв за Київ, а пізніше — біля Бахмуту, — говорить один з офіцерів, який служив із Сирським ще до початку повномасштабного вторгнення. — Тоді, у 2017-му, була, можливо нав’язана росіянами, думка, що всі наші генерали — совкові, парафінові, знають лише “рівняйсь-струнко”. Але він був протилежністю цього”.

“Чи змінився характер війни після його призначення? Ні. Чи змінився характер наших дій? Теж ні. Ані для мене, ані для хлопців, які сидять в окопі, абсолютно нічого не змінюється, а якщо зміниться — точно не одразу. І це залежить не від однієї посадової особи”, — говорить офіцер, який зараз вже не є підлеглим Сирського.

Анастасія Іванців, СУСПІЛЬНЕ НОВИНИ

“Пунктуальність”, “жорсткість”, “самодисципліна”, “готовність до дії” — слова, якими найчастіше описували Сирського його знайомі, які знали його ще до повномасштабного вторгнення.