Свіже дослідження Центру нових ідей “Анатомія білоруської влади”, про яке пише DW, змушує дещо інакше подивитися на майбутнє Білорусі. Автори проаналізували біографії 271 представника правлячої еліти та реконструювали близько 3,5 тисячі зв’язків, що виникли через спільну роботу й навчання. Самого Лукашенка свідомо не включали до цієї мережі. Не враховувалися також родинні, дружні, бізнесові та інші неформальні зв’язки. Тому це не повний портрет білоруської влади, але достатньо показова її рентгенограма.

Джерела:

“DW — “Почему уход Лукашенко не равно распад системы. Исследование”” ;

“Центр нових ідей — презентація дослідження “Анатомія беларускай улады””

Головний висновок полягає в тому, що білоруська система — це вже не лише вертикаль однієї людини, а сформована протягом десятиліть номенклатурна мережа, здатна певний час функціонувати навіть після зміни її центральної фігури.

Найщільніше її ядро — президентська вертикаль. Водночас те, що зазвичай називають “силовим блоком”, не є єдиною монолітною корпорацією. Армія і МВС пов’язані між собою слабше, ніж кожна з цих структур — із президентською адміністрацією та урядом. Спецслужби, своєю чергою, значно глибше інтегровані в цивільну бюрократію.

Особливу роль автори дослідження відводять 17 так званим “суперброкерам” — людям, які з’єднують між собою різні сегменти правлячої еліти. Серед них прем’єр Олександр Турчин, керівник адміністрації Дмитро Крутой, міністр закордонних справ Максим Риженков, голова КДБ Іван Тертель, старший син Лукашенка Віктор та інші. На ці приблизно 6% дослідженої верхівки припадає 63% найкоротших зв’язків усередині мережі.

Але тут потрібне важливе застереження: висока мережева центральність ще не означає автоматичного контролю над владою і тим більше не робить цих людей готовими “спадкоємцями” Лукашенка.

Не менш цікавим є російський фактор. Автори дослідження не виявили всередині еліти окремої організованої “партії москви”. Російський досвід роботи або навчання мають 55 із 271 дослідженої особи, однак вони не утворюють окремого клану.

Втім, із цього аж ніяк не випливає, що вплив росії на Білорусь є незначним. Навпаки: він дедалі менше залежить від конкретних “проросійських чиновників” і дедалі більше — від структурної залежності самої держави.

Білоруська економіка критично прив’язана до російського ринку, військові системи двох країн дедалі глибше інтегруються, а білоруський оборонно-промисловий комплекс фактично працює і на потреби російської армії. За оцінкою Chatham House, близько двох третин білоруського експорту нині спрямовується на російський ринок. На території Білорусі розміщуються російські військові спроможності, а сама країна дедалі більше включається у воєнне планування росії.

Джерело:

“Chatham House — “Transforming Belarus from a Russian asset to a buffer state for European security”” .

Саме тому відхід Лукашенка сам по собі не означатиме ні автоматичного розвалу нинішньої системи, ні автоматичної демократизації країни.

Конституційна конструкція Білорусі вже перебудована з урахуванням можливого майбутнього транзиту влади. Всебілоруські народні збори отримали широкі повноваження, а сам Лукашенко очолив цей орган. Один із можливих сценаріїв — не руйнування вертикалі, а перерозподіл впливу всередині нинішньої еліти з появою нового персонального або навіть колективного центру влади.

Джерело:

“Carnegie Endowment — “Lukashenko’s Seventh Term Will Be His Least Predictable Yet”” .

Причому простір для такого маневру буде суттєво обмежений москвою. У липні 2026 року Центр нових ідей окремо дослідив можливі сценарії майбутнього транзиту й визначив росію головним зовнішнім фактором, здатним впливати на цей процес.

Джерело:

“Центр нових ідей — “Monitoring the Belarusian Transition: How to Increase the Chances of Democratisation”” .

Не варто також плутати можливий транзит із лібералізацією. Попри звільнення частини політв’язнів і обережне відновлення контактів Мінська із Заходом, репресивний механізм залишається фундаментальною частиною білоруської політичної системи. Поліція, спецслужби, прокуратура, суди та пенітенціарна система продовжують використовуватися для придушення реальних і потенційних опонентів влади. 15 вересня 2026 року група незалежних експертів ООН заявила про систематичне використання білоруської системи правосуддя для переслідування критиків режиму. Водночас переговори Мінська зі США щодо звільнення ув’язнених продовжуються: 16 вересня було звільнено ще 25 осіб.

Джерела:

“Reuters — доповідь експертів ООН про репресивну систему Білорусі” ;

“Reuters — про звільнення 25 ув’язнених 16 вересня 2026 року” .

Для України ця трансформація має пряме безпекове значення.

Білорусь уже була використана як плацдарм для російського вторгнення у 2022 році, а її територія, логістика, військові об’єкти та промисловість залишаються складовою російської воєнної інфраструктури. Chatham House прямо зазначає, що територія та інфраструктура Білорусі були використані для російських військових операцій проти України, а поглиблення російської військової присутності створює ризики не лише для України, а й для держав НАТО на східному фланзі.

При цьому сам Лукашенко протягом усієї повномасштабної війни намагався уникнути прямого вступу білоруської армії у бойові дії проти України. За оцінкою Chatham House, участь Білорусі у війні безпосередньо не відповідає інтересам самого режиму, який насамперед прагне власного збереження.

Це важливий нюанс. Мінськ дедалі більше залежить від москви, але водночас намагається зберігати хоча б мінімальний простір для власного маневру. Саме тому майбутній транзит влади у Білорусі буде визначатися не лише внутрішньою боротьбою еліт, а й тим, наскільки глибоко до цього моменту росія зможе інтегрувати білоруські військові, економічні та політичні механізми у власну систему.

Для України питання Білорусі тому не закінчується на Лукашенку.

Значення матимуть ті, хто контролюватиме силові структури, президентську адміністрацію, урядову вертикаль, оборонну промисловість, відносини з москвою і сам механізм передачі влади.

Головна невизначеність полягає не лише в тому, хто прийде після Лукашенка, а й у тому, яку частину білоруського суверенітету до цього моменту ще буде можливо реально використовувати самостійно.

Саме тут проходить ключова для України межа: між Білоруссю як державою, що зберігає хоча б обмежену суб’єктність, і Білоруссю як дедалі глибше інтегрованим військово-стратегічним простором росії.

І від того, який із цих процесів переважатиме після зміни персоналій у Мінську, безпосередньо залежатиме безпека нашого північного кордону, а значною мірою — і всього східного флангу Європи.

За зсилкою далі – приватний канал Віктора Ягуна у WhatsApp, де в режимі реального часу можна ознайомлюватися з авторськими дослідженнями, стратегічною аналітикою, концептуальними матеріалами з питань національної безпеки та геополітики, а також із щоденним аналізом ситуації в Україні та навколо неї.