“Тиск на росію зростає, але війна далека від завершення”, – Віктор Ягун

Я дедалі менше дивлюся на цю війну лише через карту фронту.

Бо кілька кілометрів просування сьогодні вже не дають повної відповіді на головне питання: хто матиме ресурс воювати завтра, через пів року, через рік.

Саме тому дві останні новини я розглядаю в одному контексті.

Україна затвердила далекобійні операції на жовтень. росія одночасно збільшує штатну чисельність своєї армії та планує подальше зростання військових витрат.

Це дві різні моделі війни.

росія традиційно намагається вирішувати проблему масою: більше людей, більше техніки, більше дронів, більше ракет, більше грошей у військово-промисловий комплекс.

Україна не може і не повинна змагатися з росією в арифметиці.

Наш шлях — асиметрія.

Технології. Точність. Розвідка. Дрони. Далекобійність. Удари по тому, що дає російській армії можливість воювати.

І тут важливо правильно зрозуміти слова про “далекобійні операції”.

Я б не сприймав це як анонс кількох гучних ударів.

Йдеться про значно серйознішу річ — про системне планування впливу на воєнний потенціал противника в глибині його території.

Війна давно не закінчується окопом.

За кожним російським танком на фронті стоять завод, ремонтна база, залізниця, склад, паливо, електроенергія, аеродром, логістичний вузол.

І якщо ми не можемо знищити кожен танк у момент його появи на передовій, значно ефективніше зробити так, щоб частина цих танків туди взагалі не доїхала.

Саме в цьому полягає логіка далекобійної війни.

Не ефектна картинка.

Не помста.

А системне зниження здатності росії вести бойові дії.

Удари по нафтопереробці, військових підприємствах, складах, аеродромах і логістиці мають ще один важливий ефект: вони змушують росію розтягувати систему ППО, створювати резервні маршрути, витрачати гроші на ремонт, відновлення та захист власного тилу.

Тобто частина російського ресурсу починає працювати не на наступ, а на самозахист.

І це також форма виснаження.

Тепер про рішення путіна збільшити чисельність армії.

Тут не варто впадати в крайнощі.

Це не оголошення нової мобілізації.

Але робити вигляд, що це лише технічний указ, теж неправильно.

Коли одночасно збільшується штат армії, зростають військові витрати, розширюється виробництво озброєнь і продовжується набір особового складу, це вже не набір випадкових рішень.

Це система.

І ця система готується не до швидкого завершення війни.

Вона готується до її продовження.

Саме тому я дуже обережно ставлюся до будь-яких розмов про те, що росія нібито “втомилася”, “шукає вихід” або “готова зупинитися”.

У міжнародній політиці треба дивитися не на слова.

Треба дивитися на бюджети, чисельність армії, темпи виробництва, мобілізаційні рішення та військове планування.

А вони сьогодні говорять достатньо красномовно.

росія намагається перемогти довжиною дистанції.

Вона розраховує на те, що має більше людей, більше грошей і більше часу.

Тому наше завдання — зробити цю дистанцію для неї максимально дорогою.

Не дати їй спокійного тилу.

Не дати безкарно накопичувати ресурси.

Не дати можливості вести війну виключно на українській території.

Саме тут далекобійність перестає бути просто військовою можливістю.

Вона стає стратегічним інструментом.

Бо справжня війна на виснаження — це не змагання в тому, хто більше втратить.

Це змагання в тому, хто швидше позбавить противника здатності компенсувати свої втрати.

І саме за це сьогодні точиться боротьба.

За зсилкою далі – приватний канал Віктора Ягуна у WhatsApp, де в режимі реального часу можна ознайомлюватися з авторськими дослідженнями, стратегічною аналітикою, концептуальними матеріалами з питань національної безпеки та геополітики, а також із щоденним аналізом ситуації в Україні та навколо неї.